|
Коли я захворію, лікарів я просити не стану, Вірних друзів покличу – вони допоможуть мені. Постеліть мені степ, заслоніть мені вікна туманом, Покладіть мені в головах зорі блискучі нічні. Я ходив напролом. Не ховався ніколи за спини. Як поранять мене у горнилі кривавих боїв, Забинтуйте чоло серпантином гірської стежини, І укрийте мене покривалом квітучих лугів. Від морів і від гір віє вічністю, віє простором, Відчуваєш душею, що вічно насправді живем. Не шпитальним, братове, від вас я іду коридором, Відійду я у засвіти вічним Чумацьким шляхом.
|