Коли я захворію, лікарів я просити не стану,
Вірних друзів покличу – вони допоможуть мені.
Постеліть мені степ, заслоніть мені вікна туманом,
Покладіть мені в головах зорі блискучі нічні.

Я ходив напролом. Не ховався ніколи за спини.
Як поранять мене у горнилі кривавих боїв,
Забинтуйте чоло серпантином гірської стежини,
І укрийте мене покривалом квітучих лугів.

Від морів і від гір віє вічністю, віє простором,
Відчуваєш душею, що вічно насправді живем.
Не шпитальним, братове, від вас я іду коридором,
Відійду я у засвіти вічним Чумацьким шляхом.
Володимир Бойко2015