|
Тут дві красуні, повним ходом Ділячись масою ідей, Стоять за пошти переводом Від вірних з Півночи людей. По телефону-автомату, Наче школяр, що вчив урок, Кричить помітно глухуватий, Та голосистий ще дідок. І абсолютно відчуже́но Студент з насупленим чолом Сидить, як Вертер спокуше́ний, З письмовим злившийся столом. Галас кругом його, не тиша, Стовпотворіння, суєта, А він, один, страждає й пише Текст заповітного листа. Навряд чи кращому служило (Хоча воно вже так старо), В казенне входячи чорнило, Переіржавіле перо. То перекреслює він, що там є, А то освітиться на мить, Як над контрольною роботою Не перший учень лиш корпить. З тими старанністю, терпінням Корпить над сенсом слів своїх, Як я над тим вірша творінням, Що став дорожче інших всіх.
|