|
Наче сріблом посипалось ржання коня... Заспокойся, про що ти мені? Чи відчув той вогонь, що палає в мені – І твоє кінське серце – в вогні? Я, вчорашній хлопчак, нахиляюсь в сідлі, Життя полум’ям слідом летить. Розсипаються луни по рідній землі – Гуркіт часу під цокіт копит. Добра морда торкає посохлу долонь, Зорі котяться з гриви коня... Я прощаюсь сьогодні, буланий мій коню: Скачка ця – більш не буде моя. Плачуть коні в степу, загубивши їздців... Як востаннє – цілую коня. Бо почув метушню у відлунні підків: Скачка ця – більш не буде моя.
|