|
В чужому місті, на землі чужій Ми обжили удвох притулок свій Без суєти, нарешті, без гостей, Без телефону, друзів і вістей. Віч-на-віч можем цілий день прожить І, слава богу, нікому дзвонить. Мокрицею у нас життя було, На сорока ногах воно повзло. Коли журба – подзвонить хто-небудь, Коли нудьга – враз гості розженуть, Погиркаємось – вип’єм за столом, І легше помиритись під хмільком. В чужому місті, на землі чужій Ми обжили удвох притулок свій. Як на зорі тоді, сьогодні знов Безпомічно росте у нас любов. Ступає від стільця і до вікна, Немов дитя мале, іде вона. Ми дивимось, її отець і мати, Готові, як схитнеться, упіймати.
|