|
І цей зустрінеш рік без мене знов. Коли б збагнуть ти до кінця зуміла, Коли б ти знала про мою любов, До мене б ти на крилах долетіла. Удвох з тобою ми були б тоді, Хуртеча б твоїм голосом співала, І відсвітом у крижаній воді Твоє обличчя миле промовляло. Коли б ти знала, як тебе люблю, Ти б усю ніч, до ранку наді мною Схилялася в землянці, де я сплю, Всі сни мої заповнивши собою. Коли б я міг, коли б я тільки міг В осяянні нас поєднати дивнім, Сказати міг: переступи поріг, Будь безтілесна, люба, невидима, Та ні на крок не кидай одного, Лише про тебе, про одну-єдину Хай трепетний нагадує вогонь І снігу вільний лет у хуртовину. Поглянь, незрима, як душа жива До тебе озивається бентежно, Як тяжко я народжую слова, Як нестерпуче я від них залежний. Нечасто тут звучить твоє ім’я, Віч-на-віч я із тугою й журбою. Та вже коли мовчу – мовчу про тебе я, І простір навкруги заселений тобою. Куди не кинусь я, одну тебе ловлю, Одну тебе лиш спраглими очима. О, зрозуміла б ти, як я тебе люблю, Коли б хоч день один тут прожила незримо. Але без мене ти і цей стрічаєш рік...
|