|
Пам’яті Євгена Петрова Неправда, друг не умирає, Лиш поруч буть перестає. Тебе шинеллю не вкриває, З твоєї фляги спирт не п’є. В твоїй землянці після бою Застольну пісню не співа І біля пічки жерстяної Замерзлих рук не зігріва. Але не все, що йшло за вами Не все, що поміж вас було, Коли, прощаючись, ховали, З останками його лягло. Його терпіння, й непокору, І гнів у спадок ти дістав, Подвійного чуття і зору Довічним власником ти став Любов – це право за жоною, Листи і спогади – синам, Дороги, спалені війною, – Це зостається друзям, нам. Іще ніхто не знає ліків Проти смертей, немає їх. Все важча спадщина велика І коло вужчає живих. Завдай вантаж отой на спину І йди на штик і на вогонь, Назустріч ворогу неспинно Неси його, неси його! Коли ж і ти нести не зможеш, Зложивши голову свою, На себе візьме твою ношу, Хто виживе у тім бою. І хай тебе не бачив навіть, Він прийме з третіх рук усе І мсту твою, твою зненависть До перемоги донесе.
|