|
Зійшла над чорним носом субмарини Зоря вечірня з неба, як з води. Одвиклі від жіночих ласк мужчини, Її, мов жінку, ми ждемо сюди. Вона, як ти, зіходить все пізніше, І, плутаючи рух небесних тіл, ГІобіля неї ходять зорі інші І значно ближче, ніж би я хотів. Вони горять і боязко, й нахабно. Ніколи я не буду в їх числі, Вони до тебе ближче, я ж незграбно Стою отут, забутий, на землі. І я живу тривогами земними, Не мерзну в мирнім небі, як вони. О не сіяй зорею поміж ними, Мені на землю руки простягни! Там, угорі, не мучаться з розпуки. Не тужать, одпускаючи з небес. Впади в мої земні спрагненні руки. Я не зоря. Я втримаю тебе.
|