|
Росія, отчий дім гіркий, Задимлений, як поле бою... Хліб розламаєм на шматки – Поділимось поміж собою. Ми – браття. Сильні тим стократ – Не подолати нас нікому. Середній, менший, старший брат – Втрьох пробиваємось додому. Ідем в негоду, в даль доріг, Ідем – не ждемо, щоб світало. Ми подорожні. Третій рік За костур нам гвинтівка стала. Наш дім ще в дальній далині... Він там, за димом-бойовищем. Він там, де вугликом на дні Безлюдне тліє попелище. Він там, де мамин вид змарнів, – Вона ж нас на стерні чекає. Все плаче, плаче... І синів Хустини помахом гукає. Колись була вона як сніг... Але війни жорстокі жорна Перемололи пил доріг – І стала хустка чорна-чорна. Кого ж із трьох домівка жде, Хто сплатить борг за скорбні рани?.. Снопом підтятим упаде Один із нас на полі браннім. А другий, зранений свинцем, Вогнем засліплений, відстане – Він, може, битв отих співцем Натхненним і правдивим стане. Та третій брат – за кроком крок – Здолати ворога зуміє І чорний материн платок В його крові стократ омиє.
|