|
Дружиною б назвать тебе жадав За те, що так не називали інші, Що в дім, якого смерч війни зламав, Ти в гості, мабуть, вже не прийдеш більше. І За те, що я бажав тобі і зла, За те, що рідко ти мене жаліла, За те, що без прохань моїх прийшлу Вночі до мене, як сама схотіла. Дружиною б назвать тебе жадав Я не для того, щоби знали всі те, І не тому, що поговір зв’язав Давно нас по своїх прикметах-мітах. З твоєї вроди не пишаюсь, ні, Не марнославлюсь у гучнім іменні. Із цене досить, як у таїні Ти і – ніжна – в дім нечутно йшла до мене.. Смерть порівняє в славі імена, Як станція мина, минеться врода. І в старості володарка одна Себе до фото приревнує згодом. Дружиною б назвать тебе жадав За те, що безкінечні дні розлуки, Що надто багатьом, кого стрічав, Закриють очі не кохані руки. За те, що ти правдива без жалю, Кохать не обіцяла, та зізнанням Ти вперше одурила все ж: «Люблю», – В останню мить солдатського прощання. Моя? Чужа? Ким стала наяву? Ні, серцем звідціля не дотягнутись... Пробач, тебе дружиною зову За правом тих, хто може не вернутись.
|