|
Я не певен, ніч одну чи десять Битва не дає заснути нам. Ви в подібній на Мадрід Одесі Побажайте щастя москвичам. Вдень, водою ледь заливши фляжки, Сотий раз йдучи на бій в штики, Рвуть на грудях у крові тільняшки І вмирають мовчки моряки. Серед ночі смерть гармати сіють... Знову мимо. Значить, в добрий час. Значить, не спите і ви в Росії, То й згадали серед ночі нас. Хто зна, чи прикмети силу мають, Та в Одесі кажуть неспроста: Як тебе в Росії пам’ятають, Куля тричі мимо проліта. Третій раз вона пізніш просвище, Зараз на горищі ляжем спать. Не хвилюйтесь – нижче або вище, Все одно це важко відгадать. Ми сьогодні випили, як вдома, Коньяку московський мій запас; Звісно, хлопці з вами незнайомі, Та охоче випили за вас. Чари за весілля підняли ми, Підняли – за радість і за сміх... Марили очима голубими, Хоч би знов мені уздріти їх! Знаю, що у вас інакші очі, Та бійцям, відколи ця земля, Голубими бачаться жіночі, Як дивитись тужно іздаля. Ми вас просим, я і товариство, – Краще, як поміж смертями жаль, – Випийте також за пломенисті Наші очі, де загусла сталь. Наші очі проти тьми повстали, Тому в них, коли горить Земля, Бачать наречені полиск сталі, Тужно поглядаючи здаля. Ми не всі повернемося, знайте, Але хлопці просять – в чорний час Їх так само, як мене, згадайте, Недарма ж бо п’ють вони за вас!
|