|
Казала ти мені «люблю», Та це ночами і крізь зуби. А вранці вигіркле «терплю» Заледве стримували губи. Ночами вірив я губам, Рукам довірливим, гарячим, Але не вірив я словам Твоїм нічним, словам незрячим. Я знав тебе. Я знав, що ти Любить хотіла і злукавить Могла вночі, у темноті, Коли душею тіло править. Але ж бо в ночі на краю, Коли в душі любов міцніє, Хоч раз би мовила «люблю» Мені, що ждав цього в надії. І враз війна, від’їзд, перон, І ти, замислена і тиха, І дачний клязьминський вагон, Мені до Бреста в ньому їхать. Враз вечір без надій на ніч, На щастя, на тепло постелі, Мов крик: не буде більше стріч Твій поцілунок на шинелі. І щоб не сплутав я нічні Твої слова з цими словами, «Люблю» сказала ти мені Уже спокійними губами. Тебе такої я не знав, Не знав тебе до слів розлуки. Люблю, люблю... Нічний вокзал, Холодні від печалі руки.
|