|
Раптом бог нас найвищою владою Після смерті відправить в рай, Чи майнові своєму дам раду я, Як накаже він: вибирай? Ні до чого мені засмучена, Щоб слухняно за мною йшла, Я узяв би оцю, розлючену. Що на грішній землі жила, – Навіжену цю та ще й кручену, Не надовго хоча, та мою! Цю, що тут, на землі, помучила І не дасть нудьгувати в раю. Мабуть, в рай за законом небесним Мало хто таку приведе. Будуть праведники з інтересом Підглядати – ач як іде! Я забрав би з собою й віддалі, Щоби мучитись од розлук, Щоб мені зберігала відданість Ніжна туга коханих рук. Небезпеки, і ті б не покинув я, Щоб вірніша мені була, Щоб очей своїх ясну синяву Боягузу не віддала. Взяв би в рай іще й друга вірного, Аби з ним там бенкетувать, Взяв би й ворога непокірного, Щоб і там з ним ворогувать. Ні кохання твого, ні жалості, Навіть курського солов’я – Ні найменшої тої малості На землі б не полишив я. Навіть смерть, і ту не зневажив би І на землю б не одпустив. Все, що нам на землі одважено, В рай хотів би перенести. І тоді, запідозривши вигоду, Бог би вельми сердитий був І за всі оці мої вигадки Знов на землю б мене зіпхнув.
|