|
Майор привіз хлопчину на лафеті... Убило матір. Плакало дитя. Цих кілька днів у смертній круговерті Запишуться за десять літ життя. Його везли із Бреста. Щит гармати Був кулями подряпаний, та все ж Здавалось батькові, що для дитяти Безпечнішого місця не знайдеш. Гармату рознесло. Отця не стало... Прип’ятий до щита, щоб не упав, Загорнутий дбайливо в покривало, Хлопчина сивий на лафеті спав. А ми з Росії йшли навстріч малому. Прокинувшись, хлопчак махав мені... Не говори, що вже пора додому, Що ніби я набувся на війні. Ти це нещастя знаєш із розмови, А нам воно порвало вже серця. Хто бачив те хлоп’я сивоголове, Додому не прийде аж до кінця. Я тими ж мушу бачити очима, Якими плакав, бредучи в строю, Як вернеться із нами той хлопчина, Як землю цілуватиме свою. Закон війни покликав нас до бою За все, що ми любити поклялись. Мій дім не там, де ми жили з тобою, А там, де жив хлопчина той колись. Далеко звідсіля, десь на Уралі, Твій хлопчик спить, не чувши про біду. Я вірю, що крізь грози і печалі До тебе буду йти й таки прийду. А якщо ні, коли наступить дата Йому так само йти в огонь війни, Ти попрощайся з ним і як солдата Мене при цьому з честю пом’яни.
|