|
Торкнувшись трьох великих океанів, Розкинувши міста, лежить вона, Вся в чорних обручах меридіанів, Широка, нездоланна, осяйна. Та в час, коли з останньої гранати Кільце зривають пальці кам’яні, В коротку мить ти маєш пригадати Усе, що залишилось вдалині. Ти згадуєш країну не такою, Яку пізнав у клекоті доріг, Пригадуєш Вітчизну ти, якою Її з дитинства в пам’яті зберіг. Шматок землі, що вірний трьом березам, Віддалену дорогу за ліском; Рівчак із перевозом обережним, Піщаний берег з тихим лозняком. Ось де нам пощастило виростати, Де ми на все життя знайшли в теплі Ту крихітку землі, яка багата Прикметами вселюдської землі. Нехай проймають нас морозні леза, Нехай пече нас полум’я грози І смерть – за крок... А ці ось три берези – Нікому за життя не віддаси.
|