|
Ми ляльку цю зняли в штабній машині. Себе рятуючи, пославшись на війну, Три офіцери – доблесні мужчини – В машині ляльку кинули одну. Шовкова нить була на шиї в неї. Вона, тікать роздумавши давно, Дивилась на зруйновані траншеї, Здригаючись в благенькім кімоно. Цей день їм буде в пам’яті довіку; Хто був живий, той здався у полон. Вони не те що ляльку – навіть жінку Покинули б, так жарко їм було... Коли я їхню згадую поразку, Всю гіркоту їх відчаю і страх, Не вирви бачу, не пробиті каски, Не трапи, що димують на кострах, – Я бачу досі щілинки-очиці, Жмуток волосся, стягнутий вузлом, Я бачу ляльку на шовковій нитці В штабній машині за розбитим склом.
|