|
Ніби зір у бінокль перевернутий: Все, що ззаду – мов зменшена гілочка; На вокзалі, що в за́меть завернутий, Десь-то плаче віддалена жіночка. Сніжний ком – мов зерня́тко горохове, Горе жіночки звідси неви́диме; Як усім нам, війною непрохано Зір жорстокий мені, болем, видано. Щось гігантське, страшне, захаращене, На штиках нам принесене зовнішніх, Не дає роздивитись вчорашнього Нашим поглядом гнівним сьогоднішнім. Ми, пройшовши крізь кров і тлумачення, До минулого зором наблизимось, Та на тім на далекім побаченні До колишніх сліпців не принизимось. Скільки друзів своїх не докличеться Покоління, що смертю розтрачене, І назад вже не все потім збільшиться У прозрілому нашому баченні.
|