|
Не згадаю я, добу чи десять Не спимо, згубивши лік ночам. Ви у схожій на Мадрид Одесі Побажайте щастя москвичам. Днем, по краплі націдивши з фляжки, Сотий раз піднявшись у штики, Здерши закривавлені тільняшки, Мовчки помирають моряки. Ніччю б’ють гармати галасливі... Знову мимо. Значить, в добрий час. Значить, ви сьогодні там, в Росії – Що вам варто – думали про нас. Може, нісенітниця, хто знає! Та в Одесі вчили так мене: Тих, кого в Росії хтось згадає, Куля тричі поспіль обмине. Третій раз усім нам ще не вийшов, Ми під дахом спати уляглись. Не тривожтесь – нижче ліг чи вище, Не вгадати тут безпечних місць. Ми сьогодні випили, як вдома, Коньяку московський мій запас; Хлопці з вами зовсім не знайомі, Та охоче випили за вас. Випили за радощі весільні, Вірячи й у свій чудесний час... Випили за очі ваші сині, Дай їх бог побачити ще раз. Ваші очі інші, теж красиві, Та живе легенда крізь віки: У жінок, що ждуть нас, – очі сині, Вірять в це солдати й моряки. Просимо, сердечні королеви, – Відштовхнувши марні сльози геть, – Випийте за наші за сталеві Очі, що дивилися крізь смерть. Їхній колір інший, несуттєво, Вірять наречені всіх віків: Очі – дерзновенністю сталеві У солдатів всіх і моряків. Поверне́мся не усі ми, знайте, Тільки просять хлопці – в чорний час Їх зі мною разом споминайте, Не даремно ж п’ють вони за вас!
|