|
Як тобі дорогий твій дім, Де тебе росіянин ростив, Де брусована стеля в нім, Під якою в колисці плив; Як тобі із дитячих літ Дорогі в ньому стіни, піч І підлога, де прадід, дід, Батько тупцяли день і ніч; Якщо милий весняний цвіт, І солодке гудіння бджіл, І під липою сотню літ Тому вкопаний дідом стіл; Як не хочеш ти, аби діл В твоїй хаті фашист топтав, Умостився за дідів стіл І дерева в саду зламав... Як тобі дорогі з малюка Груди мами в цю мить щемку, Хоч нема в них давно молока, – Можна лиш притулити щоку; Як нестерпно тобі, аби, Вдершись в хату, фашист-чужак Матір в зморщені щоки бив, Згрібши косу в тупий кулак; Щоб ті руки, яким ти рад, Що в колиску клали тебе, Прали шмаття, що носить гад, Слали постіль йому тепер... Якщо батька ти не забув, Що гойдав тебе на руках, Що хорошим солдатом був І в карпатських пропав снігах, Що загинув за Волги плин, За Вітчизну – безсмертну Русь; Якщо ти не хочеш, щоб він В домовині перевернувсь, Щоб солдатський портрет в хрестах Взяв фашист і на діл зірвав І у матері на очах На лице йому наступав... Як не хочеш віддати псам Ту, з якою удвох ходив, Ту, яку цілувати сам Не наважився, – так любив, – Щоб фашисти її силоміць, Заголивши, живцем взяли, На долівці в кутку горілиць Втрьох по-варварськи розп’яли; Щоб забрали ці три кати Через стогін, ненависть, кров Все, що свято леліяв ти Й чоловіча твоя любов... Як не хочеш, щоб взяв навік В тебе збройно фашистський звір Маму, милу, будинок, двір, Що Вітчизною ти нарік, – Знай: рятунку немає ніде, Якщо ти його не знайдеш; Вбивцю з світу ніхто не зведе, Якщо ти його не уб’єш. І допоки його не вбив, Про любов не шукай ти слів, Називати той край, де жив, Батьківщиною щоб не смів. Хай фашиста убив твій брат, Хай фашиста убив сусід, Це сусіда і брат твій мстять, А тобі правуватись не слід. Чужій спині тебе не сховать, Із чужої гвинтівки не мстять. Як фашиста убив твій брат, – То це він, а не ти солдат. Так убий фашиста, щоб він, А не ти у землі лежав, Щоб по ньому ударив дзвін, В його хаті весь рід ридав. Він хотів так, його вина, – Дім його хай жере вогонь, І нехай не твоя жона Овдовіє – нехай його. Його мати, а не твоя Гірко плаче нехай за те, Не твоя, а його сім’я Безнадійно додому жде. Так єдиного хоч рази! Хоч єдиного ти згуби! Скільки стрінеш його разів, Стількикратно його убий!
|