|
В домі друзів, куди ніби рідний приходиш, Де і з горя, і з радощів міг ночувать, Де притулок дадуть, де гостинність знаходиш, Там, як мають, то щиро тебе пригостять. Де потискують руку – аж чується хрускіт; Подарунок одразу в куток – не на стіл. Де буває і густо, буває і пусто, Як нема – то нема, чим багаті – навпіл. В домі друзів ніколи тебе не захвалять І невдачам твоїм не ведуть строгий лік. Тут, поки сам не схибиш, ніколи не зрадять, Що б не сталось – ти бажаний тут чоловік! Тут, коли не розкажеш – питати не будуть, А наб’єшся на суд – буде правда гірка. Тут браваду прощають, боягузство – засудять, На пихатість ідуть з прямотою штика, В домі друзів відомі турботи і розпач; Надсилала війна похоронки щорік, Але горю чужому тут двері нарозпаш, Хоч своє, мовчазне, – під замком цілий вік. І не раз у житті – за якої негоди! – Він тебе зігрівав – дім оцей; і не раз Він бував на житейськім важкім переході Мов «ензе» – недоторканий вірний запас. Чим віддячу, дім друзів, тобі за щедроти? Найдорожчим усім, незабутнім усім? А за те, що усіх зустрічав лиш добром ти, – Домом друзів зроблю назавжди власний дім! Я хотів би присвяту зробити до вірша Тій родині, що в мене тепер на вустах, І боюсь – запитають сердито: «Навіщо?» А впізнати себе – то впізнають і так.
|