|
А хлопці та молодці збирались у похід. Матері сердешні прийшли аж до воріт, Дівчинонька ж дівчиноньці: «Ходім аж там по нивоньці, Щоб милих проводжати». Журба ще й п’ять досад! Тремтіли в них серденька: «Чи вернеться ж назад? Чи вернеться в ту весноньку? Пригорне молодесеньку?» Журилися козачки за любих, дорогих: «Поранять на прогоні, затопчуть парня коні, А може, й доведеться самій вік доживать». А коні дзвінко цокали копитцями: цок, цок, цок. Ой любая, хорошая красо моя, красо! Прощай ти, рідна хато, зеленая гора! Прощай, прощай, дівчата, розстатись нам пора! Прощай, прощай, кринице, прощай полян димок!.. Радянськая станице, тебе, тебе не віддамо. А хлопці та молодці помчали у похід. Матері сердешні в журбі коло воріт... Дівчинонька ж дівчиноньці: «Ходім назад по нивоньці!..» А коні дзвінко цокали, копитцями цокали: Е, цок, цок, цок! Е, цок, цок, цок, е-е-е!
|