|
Немає миті тяжче в нас, мабуть, Чим грань – не сон, але ще щось безтямне. Ти вже не там, але ти ще не тут, Ще не життя, але вже існування. Та ось настане мить, хоч ти не звик, Пробудження – це, мабуть, ще страшніше. Пригнічує там сила волі крик, Дозволений народженому лише. Пора вставати, годі жити в снах, Це буде вічно, всі надії марні. Хоч страх дитячий, й наші біль і страх – Одне і те ж, по суті є, звичайно.
|