|
Ти засудиш. Ми не винуваті. Ми боролись, не жили в гріхах. Запах поля, дикий запах м’яти В Тебе там не чутний наверхах. Все у нас так сумно і убого: У провулку, он – низькі дома, Між полів – розмита вщент дорога, За плечем – злиденна ось сума. За селом стоїш годину марно, День, як не було його, – мине... Кинутий Тобою, Світ цей гарний Був не веселіше й до мене́, Та і завтра теж, навряд чи, зможе Стати він хоч трохи веселіш. Ми нещасні. Дуже. Боже, Боже, Чом не став Ти з нами й ледь добріш?..
|