|
З поетом жила не найкращим, Відпитим давно і пропащим. Й нікого те не стосувалося, Що дівчинці горем здавалося. О, ніжна така безпорадність, Коли все так просто і складно, Коли за тієй простотою – Нещастя верста за верстою. Нещастя? Які то нещастя, – Було звичайнісіньке щастя, Та щастя незвичним буває, Звичайно якщо виглядає. І рвано, і напівголодно, І сонячно, або холо́дно, Коли розривалося часто Славетне оте саме щастя. Час славний той самий, той самий, Коли ще не ті, а ті з нами, Коли шляхи втрат ми ще міримо І ще загубитись не віримо. А хто загубився – їм легше, Вони всі далече, далече.
|