|
Слухай вітер осінній – при дорозі в хатинці, – Слухай скрип проїжджих коліс. Десь-то там, серед поля, – близь тину й криниці – рідний шум молодих беріз. Слухай довго, як плаче зозуля, охрипши – І не висушить сліз твоїх. Не зустрітися, не розлучитись нам більше, Не сховатись від снів своїх. Слухай вітер, все слухай і слухай до болю, До безумства, до краю черти. І життя непогоду, як Божу волю, До останньої краплі терпи.
|