|
«О, ко́ли б стогін від печалі та ланцюгів іржавих звін святі вітри мерщій домчали з країв чужих у рідний дім, туди, де вільно між шатрами Господь колись мене зростив, в любові щирій із батьками, в підступній заздрості братів, котрі взяли – за грішну плату, за міх дешевого вина запродали в неволю брата, як на заклання те ягня. О Боже, Боже, як умію молюсь, Творителю Святий: не погуби їх, лиходіїв, мене ж – навчи тягар нести!» Такі сумні пісні співала сліпа жебрачка нам одна, як копійки на хліб збирала побіля панського вікна.
|