|
Вирушив в свй шлях колись син Фарри, Хоч були всі проти, а не за, Сяяли, вночі, неначе фари, Чи пекучі очі, чи сльоза. Так з халдейського укріпрайону, Що на карті значиться, як УР, Вийшов Авраам, не посвячоний У радянські сенси абревіатур. Взяв з собою жінку свою Сару І смагляву служницю Агар, Щоб понад шатрами нависала Вогнищ і смачна, й дурманна гар. Взяв ще і племінника він Лота. Лот – як ехолот був, індивід, А любив монети з позолотою І стада, давали що приплід. Авраам йшов стежками караванними, Бо не мав, можливо, і колес. До межі Землі Обітованої На верблюдах він пожитки вез. Та й у вік вступив, похилий зовні (Бороду, як вкрейді біс тримав), А потомства від дружини, що «в законі» За багато років він не мав. Сотворив з Агар’ю Ізмаїла, Він насінням все ще не закляк: Неземна тут втрутився сила, І подарувала Сара сина – Був законнороджений Ісаак. Ізмаїл з Агар’ю в край безводний Вигнані... Ех, знати б наперед, Що той вчинок, нешляхетний зовні, До війни й терору призведе! Авраам звів зір, захоплень повен, До небес, прекрасних, як смарагд, І, обрізав дітородний орган, І уклав з Всевишнім вмить контракт. Та одного разу все змінилось, – Хто-зна, що у владних надлюдей? – Треба заслуговувати милість, Власних не шкодуючи дітей... І прийшла з небес така команда – Сина (Авраама плоть і кров) Жертвеним агнцем зробила влада – Щоб спалив. А спершу заколов. Авраам же сумнівом не мучив Душу. Їй Веління доручив І дрова на вислюка нав’ючив, Ніж з міцної бронзи нагострив І заніс «сумняшеся нічтоже» (Ісаак пов’язаний, без слів), Та в момент останній Ангел Божий Руку Авраамову відвів... А якщо б не так, все стало б просто: Не було б в крові, в диму, в золі Ні погромів, а ні Холокосту, Не було б євреїв на землі. Не було би двух загиблих храмів І дротів колючих різних зон, Не було б і прізвища Абрамов, Абрамович або Абрамзон, Не було б видовищ «доприйдешніх»... І кого б той Лютер люто кляв, Таврував кого би Пуришкевич, А обчислював би Шафаревич, І кого би Ейхман катував? А коли вже втрутився і Ангел, То пішло, поїхало. Ой, вей! Авраамів отприск Яків – Янкель Виростив дванадцятьох дітей. І з прийшовшим з неба, чи то з раю, З кимось там боровся ніч сповна, І домігся він звання Ізраїль Так ціною вивиху стегна. І в його нащадках балакучих Навіть на далеких берегах Назавжди цей вивих дур’ю мучив, Як не в стегнах, то хоча б в мізках... ... Я грайливий візерунок вишию На канві, в яку б і нині вник Кожен, прочитавший П’ятикнижжя І стовпці біблійних інших книг, Де гримлять шофари, як фанфари, Витік що пророкам і царям Дав онук того шумера Фарри – Авраамом названий Абрам.
|