|
Вбивства, кочовища потреба, Якийсь там труп, якийсь там рів, Засніжені якісь дерева Міських якихось там садів, Димок цигарки в’ється досі... Спогади зрад, булих імен... Світлани попелясті коси, Циганські очі всіх Кармен... Несамовита свистопляска Холодних інфернальних місць, Невиразна дівоча ласка... Все скінчено. Поет з’явивсь. Ось я бреду повз перехожих, А ззаду мовлено: дивак... І це так непоправно, схоже, Безглуздо так, раптово так. Ганебне це другоявління: Людина та поет – гуртом. І незаконною вже тінню Спішу я сам собі слідом. А серце б’ється, пухнуть ноги... Прагну до вічного вогню, Спіткнуся якось об дорогу І – сам себе не наздожену.
|