|
Що листя падало, що ніч пройшла, Не пожалкую; буду пам’ятати, як нас тоді далеко завела алея кленів, світла і листата. Обнялись ми в тіні осінніх віт, І тіні кленів довшими ставали. А місяць плив, спішив: на цілий світ він був один на всіх, що покохали.
|