|
Невеликі літа, А вже я постарів; Душа не пригріта, Очі сум охмарив. То спека, то стужа... Сіяв – не вродило... Мисль якось не здужа Перелитись в діло. Посеред чужого Я зростав народу, Привикав до всього, Нівечив природу. Більше не здолаю – Ні заснуть, ні битись, Ні клясти до краю. Ні як слід молитись.
|