|
В ніч бредуть, як вовча зграя, В серце крадуться слова. Від виття, що наростає, Важча й важча голова. Пам’ятаю вовчу звичку – Боязнь дику вогняну. Запалю сірник чи свічку, Їх від серця віджену. В пастки хитрі паперові Упіймаю при вогні, Шкури з них здеру без крові, І розвішу на стіні. Та, склепивши ледве очі, Крізь хитке бажання сну Завивання чую вовчі В темну ночі шалину. Серце з болю завмирає У дрімоті й наяву, Бо виттям цієї зграї Я, мов піснею, живу.
|