|
Наче риба, пливу я вночі Вверх, де б’ються джерельні ключі. І з мого каменистого дна Марна синіх небес дивина. Я не зрушусь по дну навмання Серед гамору хмурого дня, А, засипаний донним піском, Навіть не ворухну плавником. Та лякає мене й глибина, Злетом хвилі притиснусь до дна, Непорушно замру в куширах, Пережду напливаючий страх. Рвусь між страхів, хоч важко мені, Вдаль, де майже в небес вишині Б’є джерельцем ріки течія, Ниє з витоку туга моя.
|