|
Дерева скрилися з очей, Тріщать з-під ніг сучками, Щоб збити нас з дороги, ще й Одежу рвуть крючками. Ми – менші всіх, дрібніші всіх, Ми – просто пішоходи. Хто б на путі злічити зміг Всі зачіпки природи, – Ця тьма ущелин, рік, ровів Поглине тут без сліду, Хоч як би прямо досвід вів І з почуттям одвіту. На нас несеться небо все З-за рогу і з розгону, Ось-ось на клоччя рознесе, Зіпхне в імлу бездонну. Та раптом місяць нам навстріч Скотив свій лик, мов фару. То небо ним сяйнуло в ніч, Відвівши тінь удару.
|