|
Ця незахищеність буття, Де горе спите вволю, Вселяє в душу відчуття Запеченого болю, Не тільки грубістю образ, Безжальних суджень навіть, Зневажить подих може враз, Позір незграбний ранить. Боюсь, напевне, лиш того, А не сваволі ради, Торкнутись серденька твого, Щоб болю не завдати. І вірш цей мій заледве зміг Додати слів до ладу У ніжних почуттів твоїх Довірливу принаду.
|