|
Всю ніч він трудиться затято, Бо на папір йому дано Скорботи збіжжя засівати І туги визріле зерно. Всі легковажні друзки слова Буття лушпиннями з душі Відвіюються, мов полова, Коли складаються вірші. Його посів подібний жниву. Збирає він і віддає Зізнання, клятви до надриву, Тому й невпинно сльози ллє. Тим більше сліз, тим плач гіркіший, З ридань між осуду, вважай, Чим ваговитіший і віщий Його посів і урожай.
|