|
Легко згаснути мені, Остовпіти вдалині. Як не вмру, здолавши страх, То промерзну на вітрах. Втім, тужити зась мені, В ліжко вп’явшись при стіні. Бо ж і куля вся земна Наскрізь буде крижана. Я морозу не боюсь. Я сльозами обіллюсь. Сльози – жаром по щоці, В мене очі – промінці. З рота розрізу зійшла Потаємна мить тепла. Ось ятриться з язика Туга болісно жарка. Розпече тороси бід І висот арктичних лід. Я до будь-кого прийду, Ніби десь там у саду. За рукав зблизька візьму І в лице гукну йому: Інвалід, дружище, я. Ох, болить душа моя! Все, що знав я без пуття, Ті скрижалі мук буття, Вік, закутий у льоди, Тут, зі мною, назавжди. І піду в свій дім сліпцем, Вище юрмищ, манівцем. Шлях настукаю ціпком Між народу потайком, Занімівши на ходу... Я не псих – додому йду!
|