|
У горах злотих не шукав я опору, Їх велич такою бува, Що страшно щось мовити, глянувши вгору, І обертом голова. Забуду погоду, пристойність і моду, Як їх висота наплива, І кисню ковтнути шукаю нагоду, Щоб ясно звучали слова. І болем у грудях турбує простуда, Весною щемить на душі. І я вечорами, мов просвітки чуда, Чужі проглядаю вірші.
|