|
Громам грози не вір, Не зри за натяк згодом, Що в кров вершини гір Заюшені заходом. До серця не бери Модрини пересуди. Хоч струшують вітри Іржаву хвою всюди, А серце рвуть мені Пекучі крові ріки, Щоб в рідній стороні Упав і стих навіки. Як ладен світ пітьми Слів істини зректися, То час йому слізьми І кров’ю запектися. Моя чи не моя – Яка різниця в горі. Закони житія До певних меж прозорі: Кого Всевишній спік В день крайній мироздання, Того навік обрік На муки та страждання. А дерево он те Чим стало винувате? За що від Бога жде Жорстокої розплати? Хитнеться вітерцем За рудуваті коси Та й зсунеться тихцем На скель круті відкоси.
|