|
Придворний соловей Витьохкує у вітті І ллє пісень єлей Найладніше у світі. Аж мліє божа твар В чаду замилування, Довбе, мов паламар, Моління й вихваляння, Бо тьохкання порив Залежний від обставин. Про нього говорив Уїдливий Державін, Що раб не хвалить вас, А меду словесами Облещує щораз, Що не одне й те саме.
|