|
Тебе я чую, чую, серце, Із тайника слабкий твій щем, Незримі в клітці ребер дверці, Не відімкну вірша ключем. В тривожнім прочитаю стуку, В твоїх притишених ривках Біль засторог про смертну муку В гірських далеких рудниках. Ти замуроване, як вічник. Все слабшає твій часу лік, Допоки в муках спазм ритмічних Не заспокоїшся навік.
|