|
Пишу. З відразою пишу Ховаю суть у слів химері. Чи ж олівцю я накажу Не рвати душу на папері! Губ порух не встигає вслід За жмуттям плутаної злості, Мене б облив зі страху піт, Коли б навідалися гості. З кутка в куток мої вірші Никають, наче в одиночці, Їх мушу на зусиль межі В рядки зв’язати в болю точці. Щоб в жовтий дім заперти їх, У буйну кинути палату, Де льодом марити б лиш міг, Де більш ніж треба винуватих.
|