|
Я думав, в буднях біль загою, Вернувшись з криги синіх гір, Та все сумую за тайгою Ще й до сьогодні з давніх пір. Було там виміряти просто Життя загострені кути, Здавалось, був я вище ростом Серед снігів і мерзлоти, Де люди між льодів тисками В осатанінні завірюх Заціпенілими руками Хватались за Полярний круг. Де змерзлих міражів навали – Не казка і не маячня, Підчас яснішими бували Видінь реальних, світла, дня. Де друзів наживав з любов’ю, Що згинули без вороття, Де писані скрижалі кров’ю У давній книзі небуття. Де стигли чоловічі сльози Мутним полегшенням душі, Де з болісних уламків прози Я перші вистраждав вірші.
|