|
Розпекти перу дозволю Мерзлих дум наліт, Щоб аж зойкнула від болю Пісня, вирвана на волю, Вдарившись об лід. Щоб зігріла босі ноги Легкістю стопи, Не заклякла край дороги Через зимних гір одроги В пошуку тропи. Знаю – генієм натхнення Зрушаться льоди, Миттю злого одкровення Стане змучене смирення, І – чекай біди. Тут мені в природи битві Віку не спасти. Серед вибоїв і ритвин Під прокляття і молитви День і ніч брести. І рубати з маху прозу У безумство це, Як затаєну погрозу Снігу, вітру та морозу З кригою в лице. Що мені весна з бруньками, Співи солов’їв. Вже не стримаю крапками Цю, вируючу рядками, Скреслу повінь слів. О, якби не рим офіра Й ритму ланцюги, Чи знайшлась би інша міра, Щоб моя трималась віра В страху за гріхи. Тут, у гибельному місці, В вічній мерзлоті Пісні кличі урочисті З честю звірили нам чисті Помисли святі.
|