|
Ти йшов, останній пішохід, По каменистій річці вбрід. І сопки плином хвиль морських Скрадались по слідах твоїх. Гриміли звали гір гряди Над тими, хто забрів сюди. Та ти – пожива заслабка Для скал, що стали сторчака. Бо в край свій цупиш не вину, Тривогу маєш лиш одну – Свій страх і сором донести, Що стугонить із глухоти.
|