|
Щоб жити – вже не маю духу. Всю ніч біснується пурга, І білий сніг у завірюху Трясе драконова рука. На шмаття порваний драконом, Не вмру я – з криги проросту. І стану з ледь відчутним стоном Весною яблуні в цвіту. Розкрию деревцем несмілим В імлі духмяні пелюстки. Сипну розквіту снігом білим На вогкі, збуджені листки. Відчую птаства злет, що рветься Жагою крил крізь білий світ, У пісні, сплаканій із серця На сторінки, між слів розквіт. Я пеклу все прощаю радо За дар негаданий стократ, За цей, у смутку снігопаду Розквітлий яблуневий сад.
|