Зумієш, так утіш
І стиш мої ридання.
Та де! Надій сильніш
Думки і споминання.

Їх ворон береже
У лісі самотою,
Де лід ніколи вже
Не хлинеться водою.

Під мерзле темне скло
Болота льодяного
Заховане тепло
Несказаного слова.
Тетяна Чорновіл2018