|
Що ж! Запали скрижанілу лампаду В місяця зблідлім огні. Ночі цієї і плач не до ладу – Я вже відплакав при дні. Ні, не нашіптуй, не бійся огласки, Звучно мені говори. Давнє нутро страхітливої казки В тисячний раз повтори. Голосом ночі і сніжних заметів, Гір і обривів крутих: – Жив-був Король, недостойний поетів І недостойний святих...
|