|
Натуралізму, романтизму Листки змішались на столі. Я ніби повертаю призму В нечітко збільшувальнім склі. Тому що то не точка зору Художника, його перо, А лиш манера словотвору Про те, що – зло і що – добро. Поет – не лікар, тільки донор, Що жертвує живильну кров. У тому сенс його і гонор, До роду людського любов. Те, що затямилось довіку, Переболіле зле буття, З-під місяця блідого лику Зсипаю в пил чи то в сміття. Немов закоханий, уміло Ллю лицарський репертуар Думок уривками з-під пилу І птаства слухаю тропар. Чого я хочу? Щоб писалось, Щоб цей запій не зміг пройти, Щоб серце вік не позбувалось Чеснот відваги й прямоти. Щоб вірш не був невмілий, грубий, А різав точно – як топір У чорній хащі в лісорубів, Що валять ліс тайгових гір. Щоб ті удари згуком кволим І стогони модрин моїх Лягали в такт з журбою й болем, Що в вірш таки сховати зміг.
|