|
Я сходив стежки-дороги, Й тут колись невміло трохи Вистраждав слова. Падав ниць до болю тіла, Чув, як сонно шелестіла Трепетна трава. Нині через ліс багровий, Обпаливши вії й брови, Верхи я промчу. Ось чому ти в слів безмежжі Відгадала шал пожежі З полум’ям дощу. В лісі зливою палкою Над киплячою рікою Палахтить зоря. Стій! Крізь ці вогні пропащі Не здолаю болю хащі Без поводиря.
|