|
Живого серця згук буремний Мені доводить сотий раз, Що все ж живу я не даремно, Як жити силюся для вас. Я, мов бджола по Метерлінку, Як та натруджена бджола, Якій насправді не в новинку Людські безрадісні діла. Аж до світанку я збираю, По краплі сліз гіркі меди, Хоч мукам тим немає краю, І не відбитись від біди. І чим тривожніше до болю Зринають на папір слова, Ятрить палкіше дум сваволю Моя гаряча голова.
|