|
Провисла западня Від трепету синиці, І вся її рідня Кричить і метушиться. У пастці тій простій Я взяти здобич можу. Стою ж, немов крадій, Та погляд не відводжу Від зляканих пташок. Бо в сплеску щастя в душу Здолавши дивний шок, Затвор відкрити мушу. І в мертвій тишині Через чуття хвилинне Я жду, коли мені Видінь сум’яття хлине. Де Васнецова світ Пробрався манівцями Аж до моїх боліт У казку з мертвецями. Де терем-теремок – Хіба, за схожі звуки – Назвав тюрмою Бог, А не за біль і муки. Де в зелені озер Оленки віч забутих Тону я й дотепер – Ловець у любих путах. Повідавши мету Царевичу Івану, З ним Землю обійду Без карти і без плану. Мчи, сірий вовче, вдаль, В незнаний край, не близько, Де світ – не тільки жаль, Але й надії блиски. А дум тяжких мару І в зморшках сум сльозою Я сонцем обітру, Вмиваючись росою...
|